“Як попросити іншу людину допомогти врятувати життя?”

Після проведення перших тестів з'ясувалося, що сестра Міллер, яка на десять років молодша неї, краще підходила в якості донора для дитини. Денні довелося чекати до вересня 2012 року, та коли йому було майже три роки, він переніс операцію по трансплантації. «Нирка запрацювала одразу ж. Денні відчував себе добре, почав повзати і говорити - те, чого раніше не робив, - згадує 63-річна медсестра. Вона додає, стримуючи емоції: "Я все ще хвилююся, згадуючи, як неймовірно важко було спостерігати, скільки пережив цей маленький хлопець... Проте зараз йому стає краще".

Цей досвід і майже два десятки років щоденної роботи із пацієнтами з захворюваннями нирок надихнули Міллер допомагати іншим та стати донором для незнайомої людини. У грудні 2013 року вона перенесла операцію, ставши донором нирки для матері чотирьох дітей, яку вона раніше ніколи не бачила.
«Я хотіла щось повернути і поділитися гарною кармою. Люди, що на діалізі, борються щодня», - каже вона. "Для них це непросте життя, хоча вони й не скаржаться на долю". Міллер також знала зі свого робочого досвіду, що більшість діалізних пацієнтів мовчки очікують на трансплантацію, при цьому часто вони занадто скромні та соромляться попросити хоча би членів сім’ї або друзів, через страх отримати відмову. 

Історія Барбари Міллер привертає увагу до невпевненості та психологічного тягаря, які приходять разом із очікуванням на життєво необхідну трансплантацію. У США є близько 100’000 пацієнтів, які потребують трансплантації нирки, і кожні десять хвилин до цього переліку, т.з. “листа очікування”, додається одна людина. В той час, як у 2018 році трансплантовану нирку отримали орієнтовно 20’000 людей, тільки біля 6’400 з них надійшли від живого донора. І в залежності від місця проживання вони перебували в “листі очікування” в середньому від трьох до дев'яти років. Ця статистика могла би значно покращитись, якби більше пацієнтів отримували можливість і навчалися просити про допомогу, а більша кількість людей усвідомлювала, отримуючи достатньо інформації, що надихало би їх ставати донорами.

Фонд Fresenius Medical Care був створений аби допомогти пацієнтам, їх сім’ям та громадам, що найбільше постраждали від хвороби нирок. На сьогодні основна увага приділяється підвищенню рівня обізнаності про ниркові захворювання та трансплантацію як рішення, що рятує життя. Фонд розпочав два партнерські напрямки для інформування, навчання та залучення потенційних донорів нирок та допомоги пацієнтам у пошуку донора, який зможе врятувати їх життя.

Але для того щоб справді вплинути, необхідний і інший підхід: розширення прав і можливостей пацієнтів та їхніх родин шляхом надання їм належних інструментів, інформації та здорової дози впевненості в собі, аби вони могли поділитися своєю історією та знайти донора органів. "Я раніше так не усвідомлювала ті бар'єри, з якими стикаються пацієнти, коли приходять до розмови про потребу в нирці - навіть до близького друга", - каже Ньюман. Аби полегшити психологічний тягар, Фонд почав співпрацювати з Національним Нирковим Фондом, щоб розширити впровадження персональних тренінгів під назвою «ВЕЛИКЕ ПРОХАННЯ - ВЕЛИКА ПОЖЕРТВА» по всій країні.

Міллер вважає, що цей освітній поштовх давно назрів як для пацієнтів, так і для потенційних донорів. «Багато людей давали би нирку, якби тільки знали про потребу. Навіть мої пацієнти часто неохоче обговорюють цю тему з членами своєї родини», - каже вона, коли грає у дворі з онуком Денні, якому в 2020 році виповнюється вже десять років.

Один із постійних пацієнтів на діалізі в її клініці в Нью-Джерсі нарешті набрався сміливості попросити у сина нирку. "Він відповів "так", і тепер обоє почуваються напрочуд добре. Ці історії мають почути якомога більше людей, аби прийняти рішення творити добро."